Відлуння Конкурсу

Учора був черговий етап Міжнародного конкурсу ім. Тараса Шевченка. Для учнів ПТНЗ завданням було написати твір, висловивши свої міркування про духовність сучасної молодої людини і т.д.

Після конкурсу залишилася чернетка, де були написані вірші. Мене вони вразили: я не думала, що моя шістнадцятирічна донька може так по-дорослому мислити.

Ти, Україно, мов гладіатор на політичній арені,

Б’єшся  за мир, списом шануючи брата.

Води з Дніпра зносять кров в води Темзи і Сєни -

Кров та пекуча належить не нашому кату.

Ви, українці, ситі й голодні, спиніться!

Нащо блазнюєте ви? Київ же – не Колізей.

Досить Росії й Європі на наш поєдинок дивиться,

Хай не радіють вони, адже прийде той день:

Ми об’єднаємось і разом, пліч-о-пліч, підемо

Не проти когось, а лише за себе самих!

Голос наш чистий сягатиме самого неба:

«Ми - українці! А ви і не чули про них?»

Розпинайте – розіпнете

Неньку-Україну,

Серед степу неглибоку

Вирийте могилу.

Не кладіте туди квіти,

Вінки похоронні,

А скидайте, злії діти,

Списи та корони.

Хороніте у могилі

Пиху та неправду,

Славте прадідів великих,

Онуки погані.

Ті в кайданах били в дзвони

За волю та братство,

Ви ж, зсідаючи на троні,

Ганьбите козацтво.

Ті в ярмі хоч, диким туром,

А волі дістали.

Нащо ж ми руйнуєм мури,

Що вже збудували?